Літературне читання (23.03.2020)

Тема: Алла Коваль

Читати текст

З давніх-давен люди прагнули знань.

Від одного покоління до іншого передавалися усні відомості про речі, котрі допомагали людям вижити: як добути вогонь, як хліб виростити, кого слід поважати, а кого ненавидіти...
Проте, як відомо, людська пам'ять — не такий уже й надійний спосіб зберігання різноманітних знань. Отож прадавні люди, аби здобуті у важкому труді знання не губилися, для зберігання і передачі їх вигадали письмо.
Зрозуміло, що ці знання на письмі треба було укласти в найзручнішу форму для зберігання, тож люди й замислились: як це зробити?
Таку прадавньому Вавілоні десь із п'ять тисяч років тому з'явилися перші книжки. Але що то були за книжки!
Сторінками були глиняні плитки. На ці плитки гострими паличками наносили знаки так званого клинопису. Літери мали вигляд клинців. Після заповнення такої «сторінки» її обпалювали на вогні. Клинописна «книга» складалася із багатьох-багатьох сторінок. Щоб перенести не те що цілу бібліотеку, а навіть одну «книжечку», її власникові доводилося наймати носіїв!
Уяви собі: якби твої шкільні підручники були такими «книжечками». Щоб узяти їх до школи, тобі довелося б замість ;анця придбати потужну вантажівку!

Нарешті у другому столітті до нашої ери люди навчили робити зручні і досить легкі книги з першого «паперу» — пергаменту (за назвою міста Пергам у Малій Азії, де його виготовляли).
Телячі шкури мочили, старанно вишкрібали з обох боків, набілювали у вапні, натягали на спеціальні рами і сушили. Коли шкури висихали, їх знімали, акуратно обрізували — і виходив гладенький, тонкий і дуже міцний «папір». На ньому було легко і зручно писати, але це була дуже відповідальна справа: «папір» коштував надто дорого, і на ньому не можна було писати абияк.
Звичайно, не варто порівнювати книги на пергаменті з клинописними книгами, та все ж і вони були недоступні для багатьох людей. Адже для виготовлення однієї книги треба забити не один десяток телят!   

* * *

Уявляєш, яку череду треба мати, аби зібрати бібліотечку твоїх улюблених книжок, виготовлених у такий спосіб?!
В Україні пергаментом користувалися ще порівняно недавно, чотириста років тому. На ньому тогочасні правителі складали важливі документи.
Пергамент можна нині побачити в музеях, де зберігаються старовинні книги.
У ранньому середньовіччі єгиптяни навчилися виробляти аркуші для письма з болотяної тростини папір, що сягала заввишки п'яти метрів.
Це була надзвичайно складна робота. Спершу товсту частину стебла рослини розрізали на 10-12 смужок. Смужки підсушували на сонці, замочували у воді на добу, потім витягали з води і відбивали дерев'яним молотком. Щоб смужки стали м'якими, гнучкими й прозорими, їх треба було мочити і відбивати тричі.

Ще вологі смужки складали на полотно так, щоб одна смужка трохи находила на іншу. Зверху цих смужок, тільки вже поперек, укладали ще один ряд смужок. Все це накривали сухим полотном і клали під прес, час від часу замінюючи полотно, аж поки аркуш не робився зовсім сухим.
Цей аркуш називали папірусом. Він мав ніжний світло-бежевий колір і красиву сітчасту поверхню. Написану на папірусі книгу не складали, а згортали у сувій. Найдовший серед знайдених сувоїв папірусу має понад 40 метрів довжини.
А де й коли з'явився сучасний папір?
Той папір, який ти вживаєш, винайшов китаєць Чай Лунь ще в другому столітті нашої ери. До Європи папір потрапив значно пізніше — в одинадцятому чи дванадцятому столітті. Коли він з'явився на нашій землі, сказати важко, бо через війни й пожежі мало збереглося старовинних документів, написаних на папері. Найстарішому документу — шістсот років.
Папір сьогодні — твій великий друг. На ньому ти вчишся писати, з його допомогою довідуєшся про все на світі. На папері увічнено все те найкраще, чого досягло людство.